Хто наглядає за поліцією? Роль незалежних відомств у розслідуванні карних справ

Події 2020 року — починаючи зі смерті Джорджа Флойда від рук офіцера поліції Міннеаполісу, системних тортур над протестувальниками в Білорусі й закінчуючи загибеллю затриманих людей під час карантину в Індії та Кенії — це яскраве нагадування про те, що безконтрольне застосування сили державою може легко перерости в жорстокість. Хоча держави покладаються на поліцію та інші правоохоронні органи у сфері підтримання порядку й розслідування злочинів, питання про те, хто розслідуватиме злочини, які, ймовірно, вчинила сама поліція, залишається ключовим питанням у галузі прав людини.

Попри глобальне зростання спроб громадського нагляду, зловживання та скандали існують і досі. Хоча для нагляду за поліцією створено безліч громадських наглядових рад, належними слідчими повноваженнями наділено лише декого з них. Більшість із них мають лише повноваження надавати рекомендації щодо дисциплінарних заходів чи судового переслідування, але не мають можливості виконувати ці рекомендації чи стежити за їх виконанням. Очевидно, що існує потреба у створенні більшої кількості наглядових органів із більшою незалежністю та ширшими повноваженнями.

У цій публікації розглядаються заходи незалежних слідчих органів (НСО) щодо розслідування серйозних злочинів і висунення звинувачень у їх скоєнні представникам поліції та інших органів державної влади. Вивчаються підходи, які застосовують різноманітні НСО щодо проведення кримінальних розслідувань і висунення звинувачень представникам органів державної влади за ймовірне скоєння злочинів, зокрема заподіяння смерті чи тяжких ушкоджень, сексуальні посягання, тортури й насильницькі зникнення. Ця публікація містить рекомендації щодо підвищення незалежності, ефективності й прозорості НСО.